Позакласна робота

                  Плекаймо нашу мову українську!

              Свято до Дня української писемності

Мета:

•    ознайомити з основними етапами розвитку пи­семності, з видатними історичними постатями, які брали участь у створенні найдавніших пам'яток писемності;

•    розвивати творчі здібності учнів;

•    виховувати повагу та любов до української мови,
духовність.

Обладнання: мультимедійний екран, проектор, аудіо- і відеозаписи, комп'ютерні презентації, стіл, ви­ставка книжок, костюми для акторів, виставка руш­ників.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

Під українську мелодію на сцену виходять учени­ці та декламують уривки з віршів, одночасно йде показ слайдів із зображенням книг та назви заходу.

1-ша учениця

Українська моя, рідна мово!

В кожнім слові твоїм — цілий світ!

Бачу барви у нім веселкові

І калини червоний цвіт.

2-га учениця

І тобі рости — не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах, .

Бо в тобі — вкраїнського народу Сильна і замріяна душа,

Ведучий. Вітаємо вас на святі Дня україн­ської писемності та мови, яке всі українці відзна­чають 9 листопада. Це духовне надбання нашого народу, бо наша мова — це серце та душа нашої нації.

Ведуча. Відомий український письменник Панас Мирний писав: «Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої спо­дівання, розум, досвід, почування».

Ведучий. У Біблії є вислів: «Спочатку було слово...». Дійсно, без слова ми б не могли пізнати світ, вивчати науки, висловлювати думки... Отже, словесність стала початком зародження культури у східних слов'ян.

Ведуча. На етапі завершення формування державності Київської Русі серед слов'ян поши­рюється письменність. Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Значну роль у формуванні писем­ності відіграли брати Кирило та Мефодій, які створили алфавіт.

На середину сцени виходять два учні, які говорять від імені Кирила та Мефодія.

Кирило. Я — Кирило, до чернецтва був Кос­тянтином. А це мій брат Мефодій. Нас виховували при константинопольському дворі разом з мало­літнім імператором Михайлом III. Я вчився у зна­менитого Фотія, який навчив мене словесних наук і логіки, слухав філософські і математичні науки, а коли, нарешті, дістав духовне звання, був біблі­отекарем і обіймав посаду вчителя філософії.

Мефодій. На відміну від брата,, після до­машнього виховання, пішов на військову службу і декілька років був правителем в одній слов'яно - грецькій області, а потім залишив світ, і, відда­лившись з братом своїм на Олімп, проводив там час в посту і молитвах.

Імператор Михайло. 858 року я, візантій­ський імператор Михайло ПІ, разом з патріархом Фотіє'м відправив обох братів для проповіді слова Божого хазарам.

До Кирила я мовив так: «Кирило, я знаю, що ти часто хворієш, але треба, щоб саме ти вирушив до Моравії. Ви попливете на кораблі до Херсонесу, суміжного з областю хазарів, і залишитеся там на деякий час для вивчення мови та проведення про­повідей слов'янською мовою».

Кирило. Імператоре, хоч я немічний тілом, але з радістю піду в Моравську землю, якщо не мають вони абетки своєї мови. Бо просвіщати на­род без письмен його мови однаково, що намагати­ся писати на воді!

Багато чого нам довелось пережити на. своєму шляху. З нами по сусідству жив самарянин. Одно­го разу він приніс мені свої книги, щоб перевірити мою мудрість. Хоча я й не міг розуміти мову сама­рян, але, сподіваючись на Бога, зачинився у своїй келії і почав молитися. Господь дарував мені дух розуміння, після чого я зміг прочитати самарян­ські книги. Самарянина вразило це диво, після чого він незабаром прийняв християнство.

Мефодій. У Херсонесі мій брат Кирило знай­шов Євангеліє і псалтир, руськими письменами написані, і знайшлася людина, що знає руську мову, через яку святий філософ познайомився з руською азбукою і, сотворивши молитву до Бога, почав вільно читати й пояснювати ці книги.

Імператор Михайло. Кирило та Мефо­дій склали слов'янську азбуку, переклали книги святого Писання і навчали народ Христової віри слов'янською мовою, якою вели і богослужіння, що не було приємне ні німецьким єпископам, ні єпископові Римському Миколі.

На сцені залишаються герої, до них виходить учень і декламує вірш.

Учень

Людське безсмертя з роду і до роду, Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне, —

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.

Ведучий. Кириличний алфавіт з XI ст. поча­ли широко застосовувати в духовній і світській лі­тературі східних слов'ян. Від давньоруського пе­ріоду його успадкували всі три східнослов'янські народи: російський, український та білоруський.

Звучить пісня «Україна».       

Ведуча. Письменство Київської Русі стало тим надійним фундаментом, на якому українці звели дивовижну будівлю своєї національної літератури.

Ведучий. Найдавнішим досягненням пись­менства тієї доби стало «Слово про похід Ігорів» — яскрава квітка у вінку літературних пам'яток Київської Русі, адже «Слово...» стало втіленням патріотичної ідеї єдності народу.

Ведуча. Навесні 1185 року князь Ігор разом зі своїм військом вирушив у похід проти половців. Запекла була боротьба, багато загинуло русичів. Із багатотисячного війська у живих залишилося лише 13 воїнів, серед яких був і князь Ігор.

Ведучий. Київський князь Святослав, бать­ко Ігоря, із болем у серці переживає поразку сво­го сина. Він звертається до князів помститися за землю Руську, за рани Ігореві, «ізронивши злоте слово».

Святослав. Бояри, мутен сон я бачив цієї ночі. Сю ніч з вечора одягли мене чорним покри­валом на кроваті тисовій, черпали мені синє вино, з горем змішане, сипали мені з порожніх сагайда­ків пособників — поган великий жемчуг на лоно і ніжили мене. Усю ніч з вечора сірі ворони кар­кали...»

1-й боярин. Уже, княже, туга ум полонила, се — бо два соколи злетіли з отчого стола злотого пошукати града Тмуторокшшя або напитися шо­ломом з Дону.

2-й боярин. Уже соколам тим крильця по­втинали поганих шаблями, а їх самих опутали у пута залізні. Темно, бо було в третій день: два зонця затемнились, оба багрянії стовпи поласи­лись і з ними молоді два місяці, Олег і Святослав.

3-й боярин. На ріці на Каялі тьма всіх по­крила; по руській землі простерлися половці. Уже упала хула на хвалу, уже вдарило насилля на волю. А нам уже, дружино, жодних веселощів.

Святослав. О мої сини, Ігорю і Всеволо­де! Рано єсте почали Половецьку землю мечами

разити, а собі слави шукати. І де ж тепер ваша слава кривава? Браття! Коли сокіл пір'я ронить, коли він линяє, тоді високо літає за птицями, щоб гнізда свого на поталу не дати. Так і я хочу, і не молодий, гнізда свого на поталу половцям не дам!

На сцену виходить Ярославна і під тиху мелодію по­чинає декламувати уривок з вірша Т. Шевченка «Плач Ярославни».

Ведуча (за кулісами)

В Путивлі-граді вранці рано Співає-плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає:

Ярославна

Полечу зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Та понад Доном полечу,

Рукав бобровий омочу

В ріці Каялі, і на тілі,

На княжім білім, помарнілім

Омию кров суху, отру

Глибокії, тяжкії рани.

Вітрило, вітре мій єдиний,

Легкий, крилатий господине!

Нащо на дужому крилі

На вої любії мої,

На князя, ладо моє миле,

Ти ханові метаєш стріли?

Не мало неба, і землі,

І моря синього?

На морі гойдай насади-кораблі!

А ти прелютий, — горе, горе! —

Моє веселіє украв, в степу на тирсі розібгав!

Дужий і старий,

Широкий Дніпре, не малий!

Пробив єси великі скали,

Текучи в землю Половчана;

Носив єси на байдаках

На Половчан, на Коб'яка

Дружину тую Святославлю.

О мій Славутиче прекрасний!

Моє ти ладо принеси,

Щоб я постіль весела слала,

У море сліз не посилала,

Сльозами моря не долить!

Звучить пісня «Тарасові шляхи».

Ведучий. Першим українським книгам май­же тисяча років! До сьогодні дійшло небагато, точніше - - зовсім мало. Найвідоміша з них — «Повість минулих літ» Нестора Літописця.

Ведуча. Нестор жив у другій половині XI — на початку XII століття. Він прийшов до Киє­во-Печерської лаври сімнадцятирічним юнаком

і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом, ай батьком української історії.

Ведучий. Нестор звів в одне ціле літописи, створені попередниками, творчо опрацював їх, • і з-під його пера вийшла цілісна, тематично завер­шена «Повість минулих літ», яка вражає широтою охоплення історичних подій — від перших кроків людства після вигнання Адама і Єви з раю до бурх­ливих історичних подій початку XII століття.

На сцені стоїть стіл, за яким сидить Нестор та щось пише. До нього підходить учень.

Учень. Вітаю Вас, дідусю.

Нестор. А ти хто, юначе?

Учень. Я - - сучасність. Далеке майбутнє, у якому панує світ комп'ютерних технологій. А Вас як звуть?

Нестор. Я — Нестор Літописець, автор літо­писної пам'ятки «Повість минулих літ». Твоє ми­нуле.

Учень. А що Ви робите?

Нестор. Пишу нову розповідь, щоб ви в май­бутньому пам'ятали про давні часи.

Учень. А про що вона?

Нестор. Про Ярослава Мудрого. Ось послу­хай уривок: «В літо 1037 року заклав Ярослав міс­то велике, біля того міста Золоті ворота. Заклав і церкву Святої Софії, потім церкву на Золотих воротах, а потім монастир Святого Георгія і Святої Ірини... Любив Ярослав книги, читав їх і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато, і переклада­ли вони з грецької на слов'янське письмо. Кни­ги — мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина, світло мудрості. І якщо старанно пошукати в кни­гах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі. Бо хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами...»

Учень. Спасибі Вам за те, що зберегли на па­пері історію слов'ян, мудрі діяння наших князів, за утвердження християнства на Русі.

Звучить пісня.

Ведуча. У середині XVI століття у східних слов'ян виникло друкарство. Перша датована книга під назвою «Апостол» була надрукована у Москві 1564 року, в Україні книгодрукування було започатковано 1574 року Іваном Федоровим.

Ведучий. Іван Федоров — діяч східнослов'ян­ської культури, один із перших східнослов'ян­ських типографів, а також гравер, інженер, ли­варник.

Ведуча. Разом з білорусом Петром Мстиславцем видрукував 1564 року в Москві свою першу книгу — «Апостол». Але через переслідування з боку вищого російського духівництва та бояр­ства Іван Федоров покинув Москву та переїхав до Великого князівства Литовського. У вересні 1572 року він переїхав до Львова, де через два роки уклав і надрукував перший східнослов'янський посібник — «Буквар» з граматикою та здійснив друге видання «"Апостола».

Ведучий. Іван Федоров разом із Петром Мстиславцем працював над підготовкою тексту, литтям шрифту й виготовленням гравюр для ви­дання «Апостола». Сукупність художніх прийо­мів оформлення тексту, розроблена І. Федоровим, уплинула на все подальше східнослов'янське дру­карство. У післямові до «Апостола» 1564 р. без­посереднім ініціатором створення друкарні назва­ний цар Іван IV Грозний.

Ведучий. 1708 року старий друкарський ал­фавіт зазнав реформ. Петро І увів нову систему, знаків — гражданку. З нього були усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилась від складної системи знаків наголосу.

Ведуча. Тернистий шлях пройшла наша мова, її забороняли, цуралися та забували. Але як

можна забути мову І. Котляревського, Т. Шевчен­ка, Лесі Українки, І. Франка? Адже вони стояли на сторожі слова, не давали згаснути вогнику на­шого роду.

Ведучий за кулісами читає уривок з вірша В. Самійленка «Українська мова».

Ведучий

Діамант дорогий на дорозі лежав, — Тим великим шляхом люд усякий минав. І ніхто не пізнав діаманта того, Йшло багато людей і топтали його. Але^яраз тим шляхом хтось чудовий ішов, І в пилу да шляху діамант він знайшов...

На сцену виходить дівчина в українському народно­му вбранні. З нею — три учні у вбранні янголів.

Дівчина

Моя прекрасна українська мова, Найкраща пісня в стоголоссі трав, Кохане слово, наше рідне слово, Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги, Бездушну гру ворожих лжеідей,

Ти, сповнена любові і відваги, З-за ґрат летіла птахом до людей.

1-й янгол

Ти — наш вогонь на темнім полі битви, }   Невинна кров, пролита в боротьбі.

2-й янгол

Тебе вкладаєм тихо до молитви І за спасіння дякуєм тобі.

3-й янгол

0 господи! Знайди нас всіх знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині.
Прости гріхи й провини безневинні,

1 до спасіння всіх нас поведи.

1-й янгол

О Господи! Зціли нас всіх, зціли, Всели в серця неопалиму мрію, Щоб ми, впізнавши віру і надію, Жорстокий світ добром перемогли.

Актори залишаються на сцені, до них виходять читці.

1 -ша учениця

Мово рідна, слово рідне! Хто вас забуває, Той у грудях не серденько, А лиш камінь має.

Як ту мову можна забути, Котрою учила Нас всіх ненька говорити, Ненька наша мила?!

2-га учениця

Плекаймо відроджену мову, Відвіймо полову — сміття...

Вона — непохитна основа Народу, що дав їй життя. Не змовкне вона, не згине — Перлина в намисті всіх мов. За нею — моя Україна, Моя незрадлива любов.

Учениця виконує пісню.

Ведучий. На цьому наша зустріч завершу­ється. Ще раз вітаємо вас зі святом!

Ведуча. Бажаємо всього найкращого. До по­бачення.

Тема: « Берегиня роду нашого»

      Мета: виховувати почуття любові, поваги, шани та порозуміння

      між поколіннями батьків і дітей, розвивати вміння

      висловлювати свої почуття і вміння слухати батьківське слово і

      виносити з нього мудрість, формувати чуйність , доброту,

      милосердя, сприяти відродженню звичаїв та обрядів нашого

      народу, примножувати його традиції, виховувати повагу і

      любов до берегинь роду.

    Обладнання: віночки , рушники, шпаги, вислови про родину…

                   Хід заходу.

    В. - Доброго дня, шановні гості!
         Доброго дня, шкільна родино!
      Сьогодні у нас незвичайне свято. Воно зіткане з добра і щирості, ніжності та зворушли­вості

. Бо воно родинне, сімейне.
Звучить тиха мелодія

Учні читають вірш Н. Балинської «Ніч. Тишина…»

В тихім шелесті трав

Адам у Єви запитав:

-Кохана, люба, мила, чарівна,

Скажи мені, єдина,

Хто буде дарувать життя, 

А потім доглядать дитя?    - Я.

• Варити, прати, прибирати, 
• Сімейне вогнище оберігати?  - Я.
• Постійно радість дарувати. 

• Усіх теплом обігрівати?    -Я
  -
• А ти, мій милий, неповторний,
  
  Скажи мені, єдиний,
  
  Хто буде рід наш берегти,
  
  І множить покоління? - Я.
  
  
• Хто дбатиме усе життя 
• Про щасливе майбуття?   - Я.

• Дітей навчати лиш добра, 
  І боронить від лиха й зла?- Я. 
• 
  Кохати буде хто до забуття? 
• 
  І поруч буде все життя?  - Я.
  
  І так сім раз
  Прозвучало Я,Я,Я.
  
  Ось так і створилась сім'я.
  В. - Усі ми добре знаємо, що людина сильна тоді, коли вона не одинока, коли її є кому підтри­мати, коли у неї є сім'я. Бо сім'я - це наша опо­ра, це той причал, до якого пристаєш, ховаючись від бід та незгод, де знаходиш спокій та затишок.
  
  Тут людина робить свої найперші кро­ки, навчається любові і добра, вчиться шану­вати свій рід, свою землю, берегти пам'ять свого народу, звідси виходить у широкий світ і йде по життю впевнено, красиво і гідно.

1.Гей, заграйте, гори, зашуміть , діброви,

Приберіться, ниви, красно та багато, -

Зажурчіть,  потоки, заведіть , розмови.

Про святочну днину, про велике свято!

Заспівайте гучно в тихім гаю, птиці,

Гомоніть з вітрами, польовії квіти,

Задзвоніть, дзвіночки, рожі, всі косиці,

Заспівайте хором, українські діти!

2. А кому ж то грати та кому співати?

Знає те дівоче чистеє серденько:

Нині твоє свято, наша рідна мати,

Будь благословенна,

Українська ненька.

Ти прийми в цю днину щирії привіти, -

Най Бог дасть потіхи з нас тобі діждати,

Най тобі  й Вкраїні служать твої діти.

Будь благословенна,

Українська мати!

Пісня «Лише на України»

 Вчитель. Шановні друзі, гості, запрошуємо вас подивитися урочисте свято « Берегиня роду нашого». Ліричним заспівом до нього є слова Т.Г. Шевченка: « Бо хто матір забуває , того Бог карає»

 -Діти , а звідки починається дорога в життя?

 Всі . З батьківського дому.

 Вчитель.. Мабуть , для кожного з нас немає нічого ріднішого, як його дім. Тут ми вперше відчули любов батьків своїх і самі полюбили їх. Сюди ми повертаємося з далеких  і близьких доріг , несемо свої радощі, сумніви і печалі. Рідна хата – лагідна і тепла пристань для наших душ.

 Пісня «Хата»

    У народній легенді про те , як з’явилася перша хата, говориться, що коли Янгол прорубав вікна та затяг їх  риб’ячим міхуром , а жінка з дітьми стали прибирати та тішитися, що мають таку гарну та світлу оселю. Янгол замилувався ними та й залишився завжди стояти при віконці. Тому,повчає легенда , боронь Боже  - плювати у вікно! А ще не можна в хаті лаятися, сваритися , битися, бо Янгол плакати буде – він же залишився, щоб милуватися ними. А яке ж милування з лайки та бійки. Так учить народна мудрість: кожен  повинен намагатися зробити свій дім не просто сяким-таким пристановищем, а саме родинним вогнищем, де відігріється душа, панує атмосфера любові й доброти.

-         А чим же зігрівається наша хата?

 ДІТИ -  Маминою усмішкою.

-         Її ласкавими очима.

-          Лагідним голосом.

-          Теплими руками.

-         А чи ми знаємо про наших мам? Зараз перевіримо.

3.Хто найбільше із усіх

 Любить нас , дітей малих?

Хто про нас найбільше дбає.

Хто нас щиро доглядає?

Хто, скажи, маленький брате?( МАТИ)

4.Хто готує їсти нам,

Хто бува не їсть і сам?

 Хто розчісує, вмиває,

В чисте плаття нас вдягає?

 Хто? Ви можете сказати?( МАТИ)

5. Хто , як щось у нас болить,

Цілу ніченьку не спить?

 Хто найкращу казку скаже,

Як дитина спати ляже?

 Хто співає вам пісні?

 Так, це любі…(матері)

6. Хто життя свого за нас

 Не жаліє в кожний час?

 Хто нас вчить на світі жити,

 Вірний рідний край любити,

 Рідну мову шанувати?   ( МАТИ)

7. Мати, матінка, матуся

Мама, мамочка, мамуся

 Називаю тебе я,

 Рідна ненечко моя!

8.Піснями мене з колиски

 Ніжні руки мами
 Берегли від горя –лиха

 Днями і ночами.

Вчили на землі стояти

 І ходити вчили,

І, коли бувало важко,

 Додавали сили.

 Працьовиті і невтомні,

 Ласкою зігріті,

Руки мамині для мене

 Найсвятіші в світі.

 ВЧИТЕЛЬ. Мати… Це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина. Мама – це слово, яке найчастіше повторює людина в хвилину страждання і горя. І кожен несе в серці любов. Кожен каже: « Найкраща мати – моя мати»
9. Є чимало мам на світі,

   Мами добрі, мами світлі.

 Та одна є наймиліша.

 Хто така?

 Скажу вам я –

 Рідна матінка моя.

10. Моя матуся – це струнка тополя,

 Троянда пишна, світла, як весна.

 Щоранку проводжа мене до школи,

 Благословля на навчання вона.

13. На вас усіх я сміливо дивлюся-

 Неначе квіти квітнуть весняні.

 Та найрідніші очі у матусі,

 Що проліском всміхаються мені

14. Наш 5 клас – моя друга домівка,

  І вчителька – моя матуся теж.

 Я їх обох любитиму довіку,

 І ця любов моя не знає меж.

Вчитель. Щоб роду не було переводу, він має жити багато літ. Треба берегти коріння роду, рід Хто ж його береже? Головною берегинею родини завжди була мати. ЇЇ святою називали.

 Тарас Шевченко писав:

« У нашім раї на землі

 Нічого кращого немає,

 Як тая мати молодая

 З своїм дитяточком малим»

 Сценка. ( на сцену виходить мати до неї  вибігають дві дівчинки)

Д. Мамо, розкажіть казку, будь ласка , розкажіть.

М. Ну добре, дітки, сідайте. Сьогодні я вам розповім казку про…….

Д. Мамо , проспівайте колискову.( мама співає).

15. Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

 Вчитель.  Любов до рідного краю, мови, починається з колиски, з маминої пісні. А мамина пісня – це колискова пісня. Скільки їх створив народ! Лагідний материн спів засівав дитячу душу любов”ю до людей, до всього живого. Під цей спів виростали поети і композитори, майбутні хлібороби і захисники рідної землі, космонавти , вчені й просто мудрі люди, адже її мелодії, виховують доброту, чуйність , милосердя.

Пісня « Колискова»

 Вчитель. З прадавніх часів у всіх народів існував культ Матері. Особливим епітетом оповитий цей культ у християнстві. Образ Божої Матері ніби ввібрав у себе всі радощі і трагедії, всі втіхи і болі материнства, став прикладом материнської вірності й самозреченості тієї сили духу, яку у віажку годину може виявити лише материнське серце. А водночас став покровом материнства й дитинства, символом надії на добро і щастя.

 ( виходять дві дівчинки з  віночками)

         1.Травню ласкавий,

 Маю розмаю,

Шовкові трави

 Стели нам у гаю.

1.     Стели нам трави

Розсій квіточки.

Щоб їх ми мали

На два віночки.

2.     Один віночок-

Гарно прибрати.

 Той образочок,

 Де Божа Мати.

         4.Другий рясненький,

Квіток багато,

Для матусеньки
 На її свято.

(одна прикрашає образ Божої Матері, друга – дарує мамі)

16.      Молитва за маму

Є у мене найкраща у світі матуся.

За неї до тебе, Пречиста молюся.

 Молюся устами, молюся серденьком

 До тебе, Небесна Ісусова ненько.

 Благаю у тебе дрібними сльозами

 Опіки та ласки для любої мами.

 Пошли їй  не скарби, а   щастя і долю,

 Щоб  дні їй минали без смутку і болю.

 Рятуй від недуги матусеньку милу,

 Щоб нами раділа , пишалась усюди.

За це я складаю    в молитві долоні

 До тебе , царице на сонячнім троні. 

Вчитель. Мати і дитя – найпрекрасніший образ із людської скарбниці.

   Адже Ненька – всьому початок. Мабуть, ой як важко було б мамі в житті, якби поруч неї не було тата, якого діти люблять і поважають не менше від мами. Але життя завжди наділяє мамі більше турбот. Недаремно каже народне прислів’я «Жінка підтримує в хаті три стовпи,  а чоловік – четвертий». Але й поруч існує повір’я « де мама і тато ,там і  хата багата».

17. Про тата теплих слів й пісень є небагато

  Чому так рідко пишуться вірші?

 Бо тато мовчазний, й на ласку небагатий.

 Та скільки є добра й тепла в його душі!

 У нього руки мозолясті,

 У нього серце як вогонь.

 І сходить день новий у щасті

 З його натруджених долонь.

18. І хай сьогодні в наше свято

 Звучить і музика, й пісні,

 Хай буде весело, врочисто,

 Низький уклін вам до землі.

 Пісня « Василечки»

Вчитель .

Берегиня – це та, що береже нашу оселю, оберігає від напасті та лиха. Це твоя і моя мама.

 Мати ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвує всім – навіть життям. 

-         А які ж ми є захисники?Зараз побачимо.

( Танець зі шпагами. )

-Молодці.  Я вважаю , що ми є надія і опора нашим батькам. Адже  і ,справді, народна мудрість говорить « Тому роду нема переводу , в якому браття милують згоду», бо без батьків чого ми варті в світі, без родинного тепла.

 - А які прислів’я ви ще знаєте про батьків?

1. Шануй батька й неньку, буде тобі скрізь гладенько.

2. У сокола діти соколята.

3. Добрі діти – батькам вінець, а злі діти, батькам – кінець.

4.Яке дерево , такі внього квіточки, які батьки, такі й діточки

5. Яка сім’я , такий і я.

6.Який дуб – такий тин, який батько  - такий син.

7.Який кущ – така й калина, яка мати – така й дитина.

8 Мати одною рукою б’є, а другою гладить.

9.Батько краще догляне семеро синів, ніж семеро синів батька.

У ч и т е л ь. Український  народ – веселий народ, дуже любить пожартува­ти. Тож і ми пожартуємо.

-         Частівки для матусь

Приготуйте фотоплівки,

Свій талант покажем вам!

 Заспіваємо частівки

Про найкращих в світі мам!

Ми вас любимо, повірте.

 І співаємо для вас,

Наші мами — кращі в світі!

                 Це дарунок вам від нас!

Я зірвала мами квітку,

Щоб подарувать її.

«Хуліганка!» — кричить сусідка,

 -Це ж тюльпани не твої!»

Помагав матусі прати,

Ось шкарпетки — як нові!

 Виправ я іще і брату,

 Та скінчивсь «Пантін-прові!»

Ми частівки вам співали,

Любих бабусь ми розважали,

 Щоб веселі ви були!

Наші мами — найдобріші,

Посміхайтеся частіше

Дуже любимо ми вас

А тепер приміть скоріше

Поцілуночки від нас-

- Молодці. А які анекдотичні ситуації ви знаєте?

             - Працьовитий Микита

В школі твір писав Микита:

«Вся сім'я в нас працьовита!

Ми виконуєм в суботу всі улюблену роботу:

Тато з гайковим ключем дзенькає під

«Москвичем»,

Мама щіткою і милом в хаті вікна всі помила,
Й, запаливши в кухні газ,
Варить борщ смачний для нас.
Дружно всі у нас працюють!     ,

Я також не ледацюю! Я роблю для кабана шкоринки із кавуна!»

                                                                            Сценка

Бабус я. Пам'ятаєш, як ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тонесенькій гілочці, серце заболіло, а волосинка посивіла.

Он у к. Бабусенько, люба, а як вилізу на високе дерево і сяду на товсту гілку, волосинка не посивіє?..

Розлючений батько запитує сина:

-         Чому ти з математики одержав двійку?

-         - Тому, що ти неправильно мені задачу розв’язав……

- Діти, а чи впізнали ви себе в одній із гуморесок? Чи зробили ви висновок кожен для себе?

СЦЕНКА «ЧИЯ МАМА КРАЩА?»

Ми з товаришем гуляли Ми серйозно розмовляли —Знаєш. Вітю, — кажу я, — Краща мама — це моя. Ну, а Вітя каже:

—Ні, сперечатись нащо,
Мусиш вірити мені:

Моя мама краща!              ,    '                         

Я товариша любив,

Сперечатись не хотів.

І повірили тому,

Він мені, а я йому.

І обом приємно нам

І мені і Віті.

Значить, кожна з наших мам

Є найкраща в світі!

Вчитель .

     Найбільше щастя для батьків —це є ваше щастя , діти, бо  якщо люди вва­жають дитину недоброю людиною — велике горе для батьків.. Народна мудрість говорить «Три нещастя є в людини: смерть, старість і лихі діти». Старість — невідворотна, смерть — невловима, пе­ред цими нещастями ніхто не може зачинити две­рі свого дому. А від лихих дітей можна дім зберег­ти, як від вогню. І залежить це не тільки від на­ших батьків, а й нас самих.

 Бути хорошими дітьми означає не допустити, щоб життя батька й матері було отруєне нашими поганими вчинками. Умійте бути добрими в думках, у почуттях, у діях. Бе­режіть здоров'я своїх батьків. Пам'ятайте, що ранню старість і хворобу батькам приносять не тільки праця, утома, а й сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі. Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість, непрацьовитість сина чи дочки.

 Легенда. Людина—найдосконаліше творіння на землі. У Біблії сказано , що Бог створив для неї світ, наділив її розумом. Силою, талантами…Покликав Бог до себе трьох своїх підданих , і дав одному з них 5 талантів, другому -2, третьому -1. Через деякий час ті повернулися до свого господаря і той, що мав 5 талантів, набув ще 5, той , що мав 3-набув ще 3, а третій-і той один що мав загубив і нічому не навчився. Покарав його господар вічною темрявою і сказав:»Тому, хто має ще додається, а хто нічого немає, і ні до чого не прагне нічому не вчиться, то забере і те, що він мав.

Отже, кожна  дитина наділена якимось талантом, має якісь задатки, які треба розвивати, шановні батьки.

І мені хочеться звернутися до спадщини В. Сухомлинського, який вважав: «Гармонійний , всебічний розвиток можливий лише там, де два вихователі – школа і сім’я – не тільки діють одностайно, ставлячи перед дітьми ті самі вимоги, а є однодумцями, поділяють ті самі переконання»

                                                 

 Вчитель . У народі кажуть , що гарна та сім’я, де виростають гарні діти., де всі люблять один одного , де панує тепло,  турбота, злагода. А які батьки не хочуть бачити своїх дітей щасливими?

  Спочатку батьківські очі дивляться на нас із любов’ю, потім – із гордістю, а далі з надією.

-         Тож просимо вас , мамо, скажіть нам своє щире, тепле , материнське слово.

Мама. Діти! Бог подарував мені велике щастя на землі – материнство! Ви не уявляєте, які ми щасливі від того, що маємо вас. Сьогодні я говорю ві д  усіх матерів нашого класу, від матерів усієї Землі. Ми, матері, хочемо, щоб ви виросли хорошими людьми: добрими, чесними, чуйними, бо  ви — сенс нашого життя, мета нашого життя, ви — наша ра­дість, гордість і надія.

                  Матері  одна за одною промовляють слова молитви:

- Пошли , Боже, нашим дітям щастя, здоров’я , милосердя й добра.

- Світлого розуму й мудрості у житті.                        

- Навчи їх завжди бути слухняними.

- Бережи наших діток від всякого гріха у цьому світі.  

- Віри , любові й надії пошли,  Боже!

- Благослови , Господи, їхнє життя!

-          А який учитель не хоче бачити щасливі очі своїх вихованців?

-         ТАНЕЦЬ

19.   Дуже вдячні  ми Вам,

Наша вчителько перша,

Що вела нас з собою

В світлий , сонячний клас,

І обличчя свої на долоньки зіперши,

Ми дивились на Вас,

Прислухались до Вас.

Тож  дуже дякуєм за все!( квіти)

                  Виступ побажання першої вчительки

   Лунає пісня «Родина» у виконанні вчителя, мам кла­су і дітей.

Учитель. Бажаю всім вам щастя, здоров'я, зла­годи у родинах! Сподіваюся, що в нашій шкільній родині теж завжди пануватимуть щирість і взає­морозуміння. Хай же будуть ваші руки сильніши­ми, а душі зрячими. Хай поряд з матір'ю завжди йтиме батько! Хай кожна дитина, яка приходитиме в цей світ, матиме ці два крила. Не задля того, щоб літати, а щоб впевнено ходити по землі.

Учень. Наспівалися, натанцювались, аж їсти за­хотілося.

            А ви, дорогі гості, чи не хочете посмакувати?

           Про­симо до столу. Вареники будемо їсти.

            Вареники не­погані, вареники у сметані.

Учень

У кожній хаті на Вкраїні вареники варять нині. Ці вареники знаменні,

Як їх родичі — пельмені.

Учень

Вас чекають у макітрі. Вареники дуже ситні,

Білолиці, непогані,

Вареники у сметані.

Частування гостей варениками.

Презентація до консиліуму

Вступне слово.

9 березня - день народження великого поета, людини світлого розуму,
чистих помислів і трагічної долі - Тараса Григоровича Шевченка.

10  березня - це той день, коди людство вшановує пам'ять генії, що
увійшов у безсмертя.

Ці дві дати злилися в одну - Шевченківські дні,

Протягом недовгих літ життя Тарас Шевченко зорав свою ниву І засіяв її словом добра, любові, правди та волі.

Тож давайте І ми кинемо чисті зерна великої вдячності на Шевченкову ниву.

До портрета Шевченка підходить учень, У руках - запалена свічка. Учень клякає на одне коліно,

Учень.               Свічку поставлю, свічку поставлю,

Мов перед образом, перед тобою. І хоч у мріях народ свій заставлю Стати навколішки поряд зі мною,

Ведучий.               Благословенна най буде година

І тая хата, і село,

Що Україні принесло

З великих найбільшого сина,

Ведуча (говорить до портрета),

Стою перед тобою, поете. Маленька, як макове зерня. Твій погляд пронизує душу, Немовби колючеє терня. Не знаю, де очі подіти, Не маю, про що розповісти: Квітуче життя наше - попіл, Моральне обличчя - це містика. Яке в нас обличчя, коли ми Господнє ім'я проклинали, Твоїми словами, поете, Брехню ми на правду міняли, Ми дзвону усі боялися,

Лякало нас світло лампади.

Прости нас, прости нерозумних,

Я, каючись, долілиць впаду.

Прости нас, нащадків козацьких,

Що славу твою розгубили.

 Неправдою, брудом, ганьбою

Ми шлях у "майбутнє" встелили.

Стою перед тобою, Тарасе,

Боюся, щоб зовсім не впасти

Й травою безплідною щоби

На вітрі епох не пропасти.

Схиляюся низько, Тарасе,

 І клятву тобі я приношу.

За всіх і за вся нерозумних

У тебе прощення я прошу.

Хлопець   1.     Я так тебе люблю, дідусю мій Тарасе,

Не висловлю словами, Замало слів, мабуть, узяв Із молоком у мами.

Хлопець  2.     Я так тебе люблю -

І пензлем не змалюю. Нема в палітрі фарб, Які у серці чую.

Хлопець  3.      Я так тебе люблю.

1 музика не скаже, Є сім у неї нот, Де восьма нота ляже?

Хлопець  4.     У пісню переллєм

Любов свою дитинну. Нехай вона крізь вічність До тебе аж полине.

Ведучий.      Наш Кобзар –

                                 То велич наша

                                   І душі окраса.

Ведуча.      То ж слухайте, любі друзі. Про життя Тараса,

Дівчина.      У нічку темну, березневу, Коли усе поснуло, В хатині Григора Шевченка Свічечка зблиснула.

Хлопець.      На світ з'явилося хлоп'я, Тарасиком назвали. Та за роботою матуся Його й не колисала.

Дівчина,      А хлопчик ріс, і були в нього Розумні оченята. Серденько щире і душа. Лиш на добро багата.

Хлопець,      В похилій хаті край села, Що над ставком прозорим, З біди й нестатків побивалась Кріпачка, вбита горем,

Інсценізація "Малий Тарас"

Входять мати і син Тарасик.

Мати,                 Як гірко» як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не знаєм радісної днини,

                                   Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово - і нагай

Над головою люто свисне,

І так усюди - з краю в край -

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжальна смерть зітне

Мене на довгій панській ниві?

Тарасику, сину мій, де ти подінешся у світі?

 Тарас.Піду у найми, світ за очі.

Тебе, матусю, не забуду,

Де я не буду.

Мати.     Дитино моя! Життя наше нестерпне. Страждання і мука ви­сушують душу,

Ох, як же важко жити у світі!

А жити - хочеться! (Мати співає сумну-сумну пісню "Летіла зозуля та й стала кувати".)

Після пісні - поцілувала Тараса і пішла. Тарасик дивиться їй услід> потім переводить погляд у зал. Ведуча.     Пройшов час... Тарас (повільно підходить вперед і говорить),

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.

Як важко сироті! Що робити? До кого прихилитись?
Тільки 13-ий минув, а світу Божого» світу красного, сонечка­
ясного не бачу.     
(Сідає на колодку,)                            

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога,..

Уже покликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся Богу.  І не знаю_?

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!                          -   „

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось,.,

Запекло, почервоніло

1 рай запалило.

Мов прокинувся; дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята -

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати -

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!-.

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала, Та Й почула, що я плачу, Прийшла, привітала, Утирала мої сльози І поцілувала.

Входить Оксана у віночку, втирає Тарасові сльози І цілує.

Тарас.      Оксаночко, ти у вінку - найкраща за всіх панянок у світі,

я тобі ще й чобітки справлю із срібними підківками

Оксана.      Справді, із срібними?

Тарас.      Так, і ще й із золотими дзвіночками в закаблуках. Оксана.      Ще ні в кого таких не було!

Тарас.     А в тебе-будуть! Оксана.     За що ж справимо?

Тарас.      Одїб'емось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках вга­даю, що це ти ідеш, Оксаночко. Оксана.      Я без тебе, Тарасе, - нікуди не піду.

Тарас.     А я втечу до тебе, Оксаночко, звідки завгодно. Оксана.     А як закують? А як у кайдани закують тебе,

Тарасе? МІЙ вінок до тебе припливе, (Знімає віночок і дає Тарасові.)

Тарас.     Оксано, не кажи цього. Може, й річки туди не буде. Оксана.      Якщо річки не буде, все одно віночок цей докотиться до

тебе через гори, байраки, долини,
Тарас і Оксана сідають на землю.
Оксана.                 Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх.

Тарас.                 Не вгадали.

Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись.

Разом.                 Та вже не сходились ніколи.

Інсценізація "Тарасові шляхи¹'

Мачуха.     Ти, Ярино, з малою пограйся, поськай голівку, а ти,Тарасе,
- годі тобі ледащо ганяти та по чужих садках лазити

  - візьми лопату та прибери на дворі. Куди не глянь - скрізь тут у вас смітник.

Що Микити) Чого стовбичиш? (До Марійки) А ти тільки дарма хліб переводиш!

       (Степан краде хлібу Марійки. Вона плаче, той кривиться.)
Батько Григорій. Еті (виходить з хати)

Мачуха.     Йому аби з хати. Не діждеш, щоб твої діти верх над моїми

брали!!!

Дід.     Ото вже грім-баба! З пекла десь родом. (Діти обступили дідуся) Чумацький спів. Тарас кидається туди.

Солдат,  Вечір добрий! А чи приймете на ніч?

ДІд.     Якби моя воля, то я не проти..

Тарас.     Ночуйте, дядьку, ночуйте.

Мати (зарахується кулаком, відвертає руку). А гроші є? Солдат.     Є, 45 копійок. Мачуха.     То Йдіть у клуню і переночуйте.

Тарас,     Дядьку, розкажіть, як ви воювали?

 Солдат.     Бодай його не згадувати, хлопче, виростеш - сам узнаєш, як у солдати підеш.

Тарас.     Е ні, не хочу солдатом, не хочу, а ви розкажіть тільки.

 Солдат,     Ну, добре, ходи, я спочиватиму, а ти слухатимеш.

Ведучий.     До пізньої ночі розповідав солдат і про муштру в казармах, і про важке життя солдатське, пізно полягали спати. А вранці став, глянув у гаманець - нема трьох золотих, що ніс у по­дарунок своїм. Заходить мачуха з відром.

Солдат.     Гроші, хазяюшко, пропади, цілих 45 копійок.

 Мачуха.     Не інакше, як Тарас украв. Він усе й крутився коло вас,    

                бо вже, мабуть, побачив ці гроші.

Тарас.     Не брав я! Я слухав тільки, що дядько розповідають, Степан (єхидно). Тарас і спав коло них (обнизує губи),

Тарас.     Сам, мабуть, украв! Я от тобі дам, будеш знати» як набріху-­
вати! Ти ж їхню одежу в комору переносив.
Степан.     А ти з ним сидів.    "                                                                 

Мачуха.     А, так ти, щеня, на мого Степанка! (Зарепетувала і посипа­лись кулаки на Тараса.} Щоби мені були гроші, бо я душу з тебе виб'ю, ти в мене живий не будеш, якщо грошей не від­даси. (Тарас тікає.) Чуєш, розбишако?! Завіса,

Мачуха.     Господи, що з тобою!

Степан.     А я знаю, де Тарас, до нього Яринка бігає і їсти йому носить! Мачуха.     Ой, чи чуєте ви, добрі люди, об*явився злодій, об'явився. (Тарасик ховається за курінь.) Якби він не крав, то й не тікав би і не ховавсь. А ну, поможіть зловити цього розбишаку. Солдат.     Та киньте його, хай уже мені недоля.

Мачуха.     І що ви кажете, щоб на мою хату та така неслава! (до Тара­са) Признавайся; ти взяв гроші? А то всю шкуру здеру, Тарасик.     Я...

М а р і й к а ,      Тарасику! Це неправда! Мачуха.      А, признався! Степан,      Признався! Признався!

Ярина.      Це неправда! (Степанові показує кулак.)

 Степан.      Злодій, злодій, (Показує язика, виймає злотого з-за пазухи й  тікає.)

Я р и н а ,     Паршивець!

 М арійка.     Яринко, а правда, Тарасик грошей не брав?

Ярина,      Не брав, Марійцю, не брав.

М арійка,     Так за що ж його, бідного, побили? Я р^и н а .      Така вже сирітська доля.

Дід.      Бідні сироти мої! Нікому за вас заступитися. (Входить Григір, батько Тараса.)

Григоре! Узяв би цього разу Тараса. Замордує його ця сата­на в плахті.

Гр и г о р і й ,     Хіба не знаєте, батьку, що й чумачка - не весілля. Адже не хазяїном їдем, а для пана. У дорозі всього трапляється, а наймитам найгірше припада,

 Дід.     Та воно то так, та краще вже людям робити, ніж мачусі

годити.

Григорій,     То хай буде

так. Тарас.     Ой ви, діду!

Дід. Дивись мені там. До волів поштивим будь. Стривай! Який же та чумак без шапки! Ач, яка сива! Як твого діда голова (дає шапку).

Г р й г о р і й .     Ну, рушаймо, синку. Бувайте здорові.

 Марійка.     Тарасику, хоч від валки не відбийся. Ярина,     Бережіть його, тату!

Дід,     Щасливо, синку! Завіса.

Ведучий,                 Пройшли роки, підріс Тарасик.

І врода вже не та. Помер татусь, і наш хлопчина

 Вже круглий сирота.

Ведуча.                 Сонце ще доволі височенько,

Вітряки розп'яті стоять. Он малий Григорія Шевченка За селом пасе чужих ягнят.

        Інсценізація "Розрита могила"

Тарас.     Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить, зачервонілоеь - як пожар.

Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє,..

€ т е п а н .      Так.., Сонце заходить, то й час нам уже, Тарасе, гонити до­дому вівці?

Тарас,      Гони, Степане» та займи І мої вівці, а я заночую тут, у степу. С т е п а н .      Не хочеш іти додому?

Т а р а с .      Не хочу.,, Там мачуха бити мене буде, С т е п а н .      А. вечері? Ти хіба не голодний?

Т а р а с ,      Ні. я Іде не дуже зголоднів, та й маю ще ось шматок хліба за пазухою, що Оксана дала. А вранці скажеш Оксані, то вона знову передасть.

С т е п а н        А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати в степу на могилі...

Т а р а с        Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш: за, байраком

байрак, а там {показує) степ та могила,

С т е п а н .      Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці

Темніє. Тарас лягає на могилу. Враз блимнуло світло, а з могили виходить козак, сивий, похилий. Тарас схоплюється,

К о з а к .      А що - злякався, хлопче?

  

   Та рас (спокійно}. Ні! Чого мені лякатися? .Я здивувався лише,

   К о з а к .      А чи знаєш ти, хто я такий?

     Т а рас.      Знаю! Як лиш: вус та чуба сивого побачив, то й пізнав, що ви

козак запорозький..,

К о з а к .      Так, сину! А звідкіля ж ти знаєш про

Тарас.      Мені дідусь розповідав. Оповідав не раз. Як-то козаки по морю гуляли, слави добували та з турецької неволі братів визволяли... Козак {оперся на списа, задумливо). Ой так, сину!

Було колись на Україні,, ревіли гармати, Було колись, запорожці вміли панувати! Панували» добували і славу. і волю, Минулося,., (показує рук то навкруг). Осталися могили по полю.

Т а р а с . Так, так, розповідав,,, За добро рідного краю, за Україну,,

 К о з а к .(радісно). А!. Так значить, не вмерла ще наш;.!, слива, не вмерла ще в народі пам'ять славної минувшини! Потішив ти мене трохи, хлопче!

А подивлюся, бувало, як на наших могилах жита похили­лись, в степу німець картоплю садить, а онук косу, замість гострого козацького списа, та тягнеться покірно в ярмі і лиш долю проклинає, - то розпука серце огортає... І я тоді чим мерщій тікав у темну могилу... Тарас (здивовано). Так ви не мертві там у могилі, а живете?

Козак.     Не мертві, сину! Живемо і караємося там... та знай, що не

один я !

Ось хоч би в цій могилі Нас тут триста, як скло, Товариство лягло, І земля не приймає...

Тарас.     За що ж ви отак караєтесь по могилах?

Козак (сумно). За те, що не стали самі одностайно за козацьку волю, а шукали помочі у наших ворогів та й запродали Україну москалям... ...Дивися... На всій Україні Високі могили! — Дивися, дитино: Усі ті могили - усі от такі -Начинені нашим благородним трупом, Начинені туго, Отеє воля спить!.. Ведучий.     В житті своєму все він звідав:

Був у солдатах, в засланні.
О, як любив він рідну землю
І їй писав на чужині!
Пісня "Зоре моя вечірняя".
Ведуча.               В народі живе його пісня яскрава,

Як з піснею жив, так у пісні не вмер»

Не з плит мармурових здобув собі славу,

А словом, що сяятиме і тепер.

Ведучий.                Із дитинства і до віку

Не послав Бог долі -Довгі роки, важкі роки Прожив у неволі.

Шевченко (останні роки життя).

Ой гляну я, подивлюся

На той степ, на поле;

Чи не дасть Бог милосердний

Хоч на старість волі,

Пішов  би я в Україну,

 Пішов би додому.

Там би мене привітали.

Зраділи б старому,

Там би я спочив хоч мало,

Молившися Богу,

Там би я... Та шкода й гадки,,

Не буде нічого.

Як же його у неволі

Жити без надії?

Навчіть мене, люде добрі,

А то одурію...

Слово учителя,

Дорогі друзі!

Ми завершуємо мандрівку шляхами сирітської долі Тараса Шевченка.

Надіюсь, сьогоднішнє свято розширило ваші знання про Шевченка-підлітка, допомогло збагнути, який тернистий шлях уже в дитинстві прой­шов він і як багато почерпнув з життя.

Читаючи твори великого поета, ви не раз подумки повернетеся в його нелегке дитинство, усвідомите, чому таке вистраждане кожне його слово, чому така вагома кожна його думка.

Хочу, щоб сьогоднішня наша зустріч стала тим передпокоєм, через який ви увійдете в храм вічності, ім'я якій – Поезія

Стежки,  якими   ходив Тарас

На сцені — портрет Т. Г. Шевченка, вишитий «Заповіт», на столі — скатер­тина, на ній — хліб, «Кобзар», підсвіч­ник, букет живих квітів.

Заходить дівчина в українському кос­тюмі зі свічкою в руках, запалює свіч­ку і стає навколішки перед портретом

Т. Шевченка, читає:

Свічку поставлю, свічку поставлю

І перед образом, й перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки, поряд зі мною,

І помолитись за тебе, Кобзарю,

Щиро,— хоч раз би! — як перед Богом.

Все ж українці ми, а не хазари.

Гори ж моя свічко, гори нам ще довго!

Дівчина підводиться і йде.

Ведуча. Тарас Григорович Шевченко! Це ім’я стало символом нашого  народу. Його портрети — в кожній  хаті,  його «Кобзар» лежить на столі : поруч з хлібом, а слова його пісні вишиті на рушниках.

Ведучий. Сьогодні ми зібралися, в нашій світлиці, щоб вклонитися великому українському Пророкові.

Він  став для України заповітною  думою, її безсмертною піснею.

Ведуча. Це вона, привітна і ніжна  весна, подарувала нам Генія Шевченка.

1-й учень

Село на нашій Україні —

Неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло

Цвітуть сади, біліють хати.

Ведучий. Саме в такій білобокій хатині 9 березня 1814 року у мальов­ничому селі Моринці, народився  наш Тарас.

Ведуча. Бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною покрівлею  і чорним димарем. Біля хати яблуня  з червонобокими яблуками, довкола неї – квітник, а  біля воріт стоїть  стара  гілляста  верба із  засохлим  верховіттям, а за вербою стоїть клуня, оточена копицями жита, пшениці,  а вже далі по косогору іде сад.

(Ведуча повільно підходить до картини, що висить на стіні.

Репродукція малюнка Т. Шевченка бать­ківської хати.)

  2-й учень.

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

3-й   учень

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці —

В хатині бідній він родився

Серед неволі, тьми і праці.

4-й   учень

Нещасна мати сповила

Його, малого, й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

1 -й учень

І Бог почув молитву ту

І дав душі убогій силу,

   І в руки хлопцеві вложив

  Співацьку чародійну ліру.

2-й   учень

І пісня дивна полилась..

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Будив зі сну, пророкував

Їм вищу і найкращу долю.

3-й   учень

Це він ті ніжнії пісні _

(теплом сердечним так огріті

як тії квіти навесні,

промінням сонця)

присвятив біді й нужді,

покриткам, дідичам

покиненим на глум долі...

Ведучий. Через два роки сім’я пе­реїхала до Кирилівки. Батько Тараса був хліборобом, добрим стельмахом та чумаком, вмів читати і писаті. Мати передала у спадок потяг до малювання та співу. Вона любила дітей понад усе.

Ведуча. Бувало , блукає мале, босоноге, біляве хлоп’я попід  дібровами, через Гарбузів  яр,  через левади…  і як прийде, то так і розказує,  щебече, а потім  пригорнеться до неньки, то так і засне.

Сценка «Як Тарас чумакував»

Ведучий

Пісень веселих і вільних

Не співала мати.

Зранку йшла робить на пана,

Щоб сім’ю прогодувати.

Дома ж діток доглядала

Старша їх сестра Катруся.

Мати подає вечерю. Катря стоїть боса,  похнюплена, плаче.

І

Батько (сердито до Катрі). Прогледіла дитину? То це така ти  нянька...

Сусід (заходить у двір). Оце лише вечеряєте? Чого так пізно?

Мати. Тож нам такий клопіт, що  й вечеря — не вечеря, хлопець десь  дівся. Зранку як пішов, то й досі  немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур’яни обшукали (витирає очі).

Батько (злий). Догледіла...

Сусід. Знайдеться. Може, заснув десь у бур’яні. Проспиться, прийде!

(Сідають з батьком на лаві і розмов­ляють.)

Мати. Ну де б подівся?! Вечеряй, Катре, та знову підемо шукати. Хтось співає? {Прислухається).

Сусід. Та то, мабуть, чумаки...

Катря (виглядає на вулицю). А ось наш волоцюга!

Мати. Де ж ти був? Де тебе носило?

(Хлопчик мовчить. Катря його пригортає.)

Батько (встає з лави і йде до сина).

Чому мовчиш? Де ти був?

Тарас. У йол і був, та й заблукав.

Батько. Хто ж тебе додому доправив?

Тарас. Чумаки.

Мати. Хто? Хто?

Тарас. Стрінувся я з чумаками, питають: «Куди йдеш-мандруєш?» А я й кажу, що додому — в Кирилівку. А вони кажуть: «Це ти йдеш у Моринці, а  в Кирилівку треба назад. Сідай, кажуть, з нами, дове­земо». Та й посадили мене на віз, ще й батіг дали волів поганяти.

Батько. Бачили таке? Чумакува­ти вже надумав! Чого тебе туди носило?

Тарас (похнюпливо). Хотів побачи­ти, де сонне сходить, подивитися на ті залізні стовпи, що підпирають небо, і  ті  ворота, куди сонце заходить.

Мати. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть, що з вашого Тарасика, мабуть, щось добряче  вийде.

Батько. Або велике ледаще. (Смі­ється).

Мати (пригортає сина). Щось та  буде!

Сусід (йде). Бувай здоров, Григорію.  Піду вже, завтра рано встава­ти, на панщину йти.

Батько. І нам нічого засиджувати­ся. Стели, жінко, мерщій у саду під вишнею. Йдіть, діти, спати.

Учнівський хор виконує  пісню  « Садок вишневий коло хати».

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,

Співаючи ідуть дівчата;

А матері вечерять ждуть.

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все... Тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Ведуча. Проте дитяча радість і втіха потьмарилась горем:

...матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця  положила.

Ведучий. Малому Тарасові було лише 9 років. А згодом -

Батько, плачучі  з   дітьми

(А ми малі були та голі)

Не витерпів лихої  долі,  

Умер на панщині!...

Ведуча. Так залишився  тринадцятирічний хлопчик сиротою і по мандрував світ за очі.   Доля завела його до дяка в школу, де став йому Тарас за помічника.    

     Незабаром на нього чекав помі­щицький маєток пана Енгельгардта, де був він і пастухом, і кухарчу­ком, і козачком.

 Доле, де ти? Доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї  жаль Боже,

То дай злої, злої!

Ведучий. Згодом Тарас переїжджає до Петербурга, де пан Енгельгардт віддає його в науку до майстра Ширяева, бажаючи мати власного живописця. Нові зустрічі, знайомства, враження, а проте туга, туга за рідним краєм найбільше бентежить  юнака.  

Учнівський хор виконує пісню  « Зоре  моя вечірняя».

Зоре моя вечірняя

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає.

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась,—

Аж по воді розіслала

Зеленії віти.

А на вітах гойдаються

Нехрещені діти.

Ведуча. Одного разу Т. Шевченко зустрів у Літньому саду  художника  Івана Сошенка, свого земляка, і познайомив хлопця з К. Брюловим, О. Венеціановим, В. Жуковським. Саме вони.22 квітня 1838 року викупили Шевченка з кріпацтва.

Ведучий.  Через місяць після   викупу Тараса  зараховують до Академії мистецтв. Величезною працелюбністю, систематичною самоосвітою позначені роки його навчання в  академії. Творче зерно, яке  пригнічувала неволя, тепер дало свої  сходи.

Ведуча. 1840 року окремою книжкою під назвою «Кобзар» вийшли Шевченкові поезії та поеми. У   радо зустріла його.

Ведучий. Прості люди читали  й перечитували «Кобзар», так може, ніде не читали і не переказують жодну книжку. Сільські діти  плакали над «Катериною», затамувавши подих, слухали селяни «Наймичку» і «Гайдамаків».

Ведуча.

То був «Кобзар». Його не міг

Ніхто, не вмивши рук, узяти,

Бо він — святий, казала мати,

Він смерть народу переміг!

Ведучий. 1845 рік. Шевченко за­кінчує навчання в академії й виїж­джає на Україну. Тільки за друге півріччя цього року він написав п’ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим...», а також відомий усьому світові «Заповіт».

             Учнівський хор виконує  пісню «Заповіт»

Щоб лани широкополі

І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути.

Як реве ревучий. {Двічі)

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте. (Двічі)

І  мене в сім'ї великій,

В сім’ї вольній, новій.

Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом. {Двічі)

Ведуча.Вступ ло Кирило-Мефодіївського товариства 1846року коштував Шевченкові десяти років  заслання. Товариство виступало за скасування кріпосного права.

На чужині, на самоті!

І що робити в заперті?       

Якби кайдани перегризти,

То так гриз би.

 Ведучий. Заслання підірвало здоров’я поета, але не зламало духу. Коли він нарешті повернувся до Петербурга, всі радо його вітали.

Ведуча. Був Шевченко і на Тер­нопільщині: у Вишнівці, Кременці,  Почаєві — як член експедиції, що вивчав побут та звичаї західноук­раїнських регіонів.

Ведучий. 10 березня 1861 року  обірвалося життя великого Пророка.

Умер співець! Але живуть

В серцях людей слова безсмері

І тихо на Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

 Ведуча. Спочатку тіло поховали у Петербурзі, а потім перевезли до Канева. Сьогодні над Каневом на Тарасовій горі пророчо звучать сло­ва Кобзаря.

1 -й учень

Воскресну нині ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, наших... возвеличу

Малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Ведучий. Не заросте стежка до могили Тараса. Сьогодні вона ста­ла широким трактом, яким з усіх країн світу йдуть і йдуть сотні тисяч людей, щоб віддати шану Великому Кобзареві.

2-й учень

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

З -й учень

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

Тебе своїм сучасником звемо.

Учнівський  хор виконує пісню «Реве  та  стогне   Дніпр широкий»

РЕВЕ ГА СТОГНЕ ДНІПР  ШИРОКИЙ

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби   гне високі.

Гора.ми  хвилі підійма. (2 р.)  

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен  в  синім морі,

То виринав, то потопав. (2 р.)

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів.

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів. (2 р.}

Презентація Т.Г.Шевченко

Вистава "Гарбузове сватання"

Відео "21 лютого - день української писемності"

Відео "Читці-декламатори "Слава Кобзарю""